Одним із актуальних питань сучасної етнології є дослідження традиційної матеріальної та духовної культур українців Башкортостану, як малої етнічної групи, в умовах поліетнічного середовища. Метою даного дослідження є аналіз весільного обряду українців, які за свідченням науковців постійно проживають на території Башкирії з першої половини XVIIІ ст. [7, с. 12]. 

У середині XX ст. Південний Урал поступово стає регіоном, де дослідницька діяльність у галузі вивчення історії і культури місцевого українського населення набувала відносно регулярний характер. Це стало можливим завдяки декільком фольклорно-етнографічним експедиціям 1930-40-х рр., які були проведені на теренах Башкирії ленінградськими (О. Біжкович, Н. Колпакова), московськими (Є. Померанцева) та київськими (М. Береговський, М. Плисецький та ін.) вченими, а також серії публікацій про долю і творчість Т. Шевченка у засланні в Оренбурзькому краї (І. Ізотов, М. Прянішніков, О. Ведмицький та ін.).

Южный Урал (в границах современных Республики Башкортостан, Оренбургской и Челябинской областей) – регион, где исторически сформировался один из крупных и относительно компактных анклавов украинского населения на территории России. Появление украинцев на этих землях связано с военно-колонизационной политикой Российского государства, привлечением населения для службы в пограничных гарнизонах, хозяйственным освоением целинных земель, развитием промышленности.

Иосиф (Осип) Львович Дебу (1774–1842) известен историкам не только как военный и государственный деятель, но и как автор нескольких содержа-тельных сочинений научного характера, сделанных им преимущественно по собственным наблюдениям во время службы на различных высоких должно-стях. И.Л. Дебу, француз по происхождению, уроженец г. Ливорно, ребенком приехал в Россию вместе со своим отцом – известным медиком, ученым, автором нескольких трудов по физиологии и хирургии Львом (Луи) Львовичем Дебу в 1781 г.