Авторизация

Карта сайта

Последние поступления

Визит делегации Посольства Республики Казахстана на Тарасову гору

15 июля 2020 г. Шевченковский национальный заповедник посетила делегация Посольства Республики Казахстана во главе с Чрезвычайным и Полномочным Послом РК в Украине Дарханом Калетаевым. На протяжении всего периода Независимости Украина и Казахстан как дружественные страны стремятся поддерживать активные экономические отношения, приумножать культурные, духовные ценности своих народов. Ведь именно это и является призванием внешней политики государств и, прежде всего, культурной дипломатии.

Подробнее...
Образ Шевченко в контексте задач модернизации общественного сознания и формирования исторической памяти в Казахстане

     В Казахстане с 2017 года системно реализуются положения программной статьи Первого Президента РК – Елбасы Н.А. Назарбаева «Взгляд в будущее: модернизация общественного сознания», направленной на гуманитарное сопровождение реформ в политической и экономической сферах, обеспечение последовательности и итоговой успешности их реализации. Главой государства перед казахстанским обществом поставлена амбициозная задача – стать единой нацией сильных, в том числе и в духовном смысле, людей.

     Одна из ключевых идей программы Духовного Обновления заключается в том, что успех модернизации будет невозможен без сохранения своей культуры, собственного национального кода, национального духа, лучших традиций, обычаев, языка, литературы. Это именно та платформа, которая призвана соединить горизонты прошлого, настоящего и будущего народа, обеспечить межкультурное и конфессиональное согласие, поэтому широкая популяризация уникального культурно-исторического наследия Казахстана становится одной из наиболее актуальных задач современной науки.

     Н.А. Назарбаев особенно подчеркивал, что для казахов святы мудрость Абая, перо Ауэзова, проникновенные строки Жамбыла, волшебные звуки Курмангазы, вечный зов духа предков аруаха. В год 175-летия Абая есть основания говорить о том, что мудрость поэта и призывы к раскрытию самых лучших качеств людей, правила общежития, заключенные в «Словах назидания», понятны представителям всех этносов. Из мира национальных культур в общепланетарную сокровищницу приняты имена Пушкина, Навои, Кашгари, Тукая, Гёте и многих других. Украинская культура также подарила миру своего героя и гения – Тараса Шевченко, чей образ, ставший заметным и ярким культурно-историческим символом, имеет для Казахстана, безусловно, особое значение, может рассматриваться как один из факторов упрочения модели межэтнического согласия, гордости за культуру страны, движения к дальнейшей консолидации казахстанского общества.

     Что сегодня новые поколения могут взять из Шевченко? Оказывается, что не так уж и мало важных идей и призывов – патриотизм, любовь к родине, прекрасное знание и понимание народной жизни, национальных традиций, верность родному языку, друзьям, готовность самопожертвования, протест против угнетения, бесправия и неравенства, вера в Добро и Справедливость, преданность своим идеалам, жизненная стойкость, открытость миру, искренняя увлеченность и уважение к культуре других народов, готовность принять другую культуру как свою, а своей делиться с другими и многое другое.

     Шевченко интересен как фигура мирового уровня прежде всего потому, что в полной мере отражал национальную самобытность, уникальность и оригинальность своего народа. Общемировое признание пришло через национальное, и в этом заключается один из важных уроков! Уважение к другим народам родилось из любви к своему народу. Иначе не был бы так выразительно и в деталях описан и навсегда зафиксирован казахский быт в поэзии, повестях, дневнике, многочисленных рисунках Кобзаря.

     Шевченко провел на территории современного Казахстана почти 10 лет (1848 – 1857 гг.), лично наблюдал жизнь казахов. Образы народа и природы степей Приаралья и Мангышлака, Аральского и Каспийского морей нашли отражение в его литературном творчестве и изобразительном наследии – более 120 поэтических произведений, более 350 рисунков и картин, посвященных Казахстану. Шевченко, насколько было возможно в его условиях, проникал в казахскую культуру – узнавал язык, слышал народные песни, знакомился со степным бытом, проявлял симпатию и привязанность. Важно отметить, что Шевченко чаще всего использовал правильный этноним «казахи/кайсаки», а не принятый в то время официальный «киргизы», что тоже многое говорит об отношении к народу.  

     В литературе встречаются, к сожалению, распространенные мнения, что для Шевченко казахский период жизни был «темным временем», «трагедией одиночества», «наказанием пустыней», «отбыванием срока», «незапертой тюрьмой» и т.п. На самом деле, беспристрастный взгляд убеждает, скорее, в обратном – в итоге это оказалась счастливая судьба. Для Тараса – один из наиболее плодотворных периодов творчества, для Казахстана – одна из немногих в то угнетенное время возможностей выйти, как бы сегодня сказали, в «информационное пространство».      

     Не удивительно, что в современных публикациях неоднократно подчеркивается мысль о том, что для казахов Шевченко уже давно свой, человек, который глубоко прочувствовал положение, боль и чаяния народа в тот период истории. Искренним ответным порывом стали почетные эпитеты «акын Тарази», «народный посол», «певец Независимости». Кроме того, творческое наследие Шевченко – органичная часть общеказахстанской культуры, его имя известно всем жителям страны. В этом смысле общечеловеческие грани гениальности поэта и художника по своему значению превзошли национальные черты, смогли естественным образом интегрироваться в культурное пространство большой и многоликой страны. 

     Уместно вспомнить, что приближается дата, которую в определенной степени можно считать 100-летием казахстанского шевченковедения – в марте 1922 года в краевой газете «Степная правда» (Оренбург) опубликована, вероятно, первая статья о Шевченко и его пребывании на Мангышлаке. Символично, что в 1934 году на Первом съезде писателей СССР казахский классик Ильяс Джансугуров с высокой трибуны отметил мировое значение творчества Шевченко.

     И сегодня, спустя почти 100 лет, Казахстан вновь проявил особое внимание к Великому Кобзарю – в ноябре 2019 года Казахстанским институтом общественного развития «Рухани Жаңғыру» были презентованы результаты исследования по проекту «Изучение вклада казахстанских этносов в историко-культурное наследие народа Казахстана». В базу данных, подготовленную ведущими экспертами, вошли 50 выдающихся деятелей, внесших значительный вклад в развитие Казахстана, в их числе – Тарас Шевченко. База данных оформлена в виде издания «Этносы Казахстана: личность, история, память» (Нур-Султан, 2019. 316 с.), выполненного по заказу Министерства информации и общественного развития Республики Казахстан при поддержке Администрации Президента Республики Казахстан и Ассамблеи народа Казахстана.

     В статье, посвященной Тарасу Шевченко, отмечается, что очарованный Казахстаном, Шевченко оставил заметный след в казахской культуре. Великий Кобзарь посвятил Казахстану сотни рисунков и стихов. Здесь провел он в изгнании 10 лет, но этот период его жизни был очень продуктивным. Поэт реализовал многие творческие замыслы, ярко запечатлел и воспел жизнь казахов, во многих своих творениях реалистично представил жизнь степняков. Творчество Шевченко стало неотъемлемой частью истории и культуры казахов, важной страницей истории духовного родства народов Казахстана и Украины. Отмечен вклад казахских писателей и поэтов, занимавшихся переводами произведений Шевченко, изучением его жизни и творчества.

     Казахстан, так искренне заинтересовавший Шевченко, безусловно, отвечает ему взаимностью. Казахстан на сегодня располагает наиболее представительным за пределами Украины опытом мемориализации, которая на протяжении длительного времени находила воплощение в следующих формах:

     - установлены памятники, бюсты и мемориальные доски,
     - действуют музеи и музейные экспозиции,
     - в библиотеках имеются собрания произведений Т.Г. Шевченко и издания, посвященные творчеству Кобзаря,
     - населенные пункты, улицы населенных пунктов, географические объекты названные в честь Шевченко,
     - украинские этнокультурные объединения Казахстана ежегодно проводят тематические культурно-массовые и просветительские мероприятия,
     - ряд школы носят имя Шевченко,
     -  раздел о Шевченко включен в школьный учебник по истории Казахстана для 8 класса,
     - многочисленные переводы произведений Шевченко на казахский язык, неоднократно осуществлены издания избранных трудов поэта, образы Шевченко созданы в казахской национальной литературе, кинематографе, изобразительном искусстве,
     - существует обширная научная, научно-популярна литература (статьи, книги) и публицистика о жизни и творчестве Шевченко в Казахстане,
     - к историческим и памятным датам регулярно проводятся научно-просветительские мероприятия,
     - выпущены памятные юбилейные монеты к 200-летию Т. Шевченко в 2014 г.,
     - шевченковские места включены в туристический контент в Мангистауской и Кызылординской областях,
     - СМИ и интернет-пространство Казахстана содержит разнообразные материалы о Шевченко.

     Поскольку в полном объеме история Шевченко в Казахстане еще не написана, то с учетом информации, систематизированной в таком виде, важно ответить на вопрос: «Каковы направления и формы современного шевченковедения в Казахстане?». Ответ можно дать, опираясь, с одной стороны, на имеющийся отечественный исследовательский опыт, с другой – на основные мировые научно-просветительские тенденции в этой области. Для Казахстана перспективными и актуальными могут быть следующие научно-издательские проекты:

     - изучение Мангистауского периода жизни и творчества Шевченко,
     -  анализа истории формирования и современного состояния казахстанской шевченкианы, обобщение всего накопленного историографического опыта, публикация неизданных ранее материалов, 
     - в контексте задач программы «Рухани жаңғыру» показать тесную связь творчества Шевченко с локальной историей конкретных местностей и объектов Западного Казахстана,
     - сравнительный анализ творчества Шевченко и других национальных классиков в русле компаративистики,
     - перевод произведений Шевченко на новую латиницу (с учетом опыта изданий 1930-х гг.). 
     - создание на базе одного из научно-образовательных учреждений специального исследовательского подразделения, позиционирование Казахстана как признанного центра в области шевченковедения на постсоветском пространстве и в мире.

     Эти задачи в полной мере соответствуют основным положениям программы «Рухани жаңғыру» и обозначенным Лидером Нации Н.А. Назарбаевым направлениям:

     1. «Туған жер», поскольку патриотизм начинается с любви к своей земле, к своему аулу, городу, региону, с любви к малой родине. В том числе, тематические подпрограммы «Тәрбие және білім» по формированию всесторонне и гармонично развитой личности на основе казахстанского патриотизма и общечеловеческих ценностей, «Рухани қазына» по формированию общенационального патриотизма через возрождение интереса и уважения к традициям, истории и культуре своей земли. Реализация этих программ предполагает организацию системной краеведческой работы, изучение региональной истории, восстановление культурно-исторических памятников и культурных объектов местного масштаба. Это особенно важно для молодых людей, которые в силу разных причин могут еще недостаточно знать и понимать местную историю, ее загадки и тайны.

     2. «Сакральная география Казахстана» («Духовные святыни Казахстана»). У каждого народа, у каждой цивилизации есть святые места, которые носят локальный, значимый только для местного сообщества, общенациональный, известный большому числу представителей этноса, или общемировой характер. Но все они образуют каркас национальной идентичности. Для этого вводятся в научно-познавательный оборот уникальные и малоизвестные памятники истории и культуры. Получаемая в результате поиска информация может побудить читателей к активной музейно-краеведческой работе, начиная со школьного уровня, продолжению увлекательных поисков, изучению малоизвестных страниц локальной истории. Немало значимых, священных для казахов мест Западного Казахстана, Арало-Каспийского региона нашли отражение в художественном и изобразительном наследии Шевченко.

     3. Направление «Современная казахстанская культура в глобальном мире» ориентировано на обеспечение конкурентоспособности национальных культур. Обращение в различных формах к всестороннему изучению наследия мировых классиков, связанных волею судьбы с Великой Степью, способно сделать Казахстан интереснее и привлекательнее для окружающего мира через позиционирование его как пространства, давшего явления культуры мирового значения. В этом смысле Шевченко предстает как один из Великих деятелей Великой степи. 

     Таким образом, личность и творчество Тараса Шевченко играют важную роль в формировании исторической памяти и консолидации народа Казахстана. Сегодня, когда активно и совершенно обоснованно реализуется проект по презентации новых лиц Казахстана, не менее значима и работа по популяризации «лиц истории», которые создавали славу и формировали фундамент общенационального культурного кода.

                                                 Д.А. Черниенко,
кандидат исторических наук, старший научный сотрудник
Института истории государства КН МОН РК
член Оргкомитета Международных Шевченковских чтений

 9 марта 2020 г. 

 

 

Календарь публикаций

Сентябрь 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
31 1 2 3 4 5 6
7 8 9 10 11 12 13
14 15 16 17 18 19 20
21 22 23 24 25 26 27
28 29 30 1 2 3 4

Одним із актуальних питань сучасної етнології є дослідження традиційної матеріальної та духовної культур українців Башкортостану, як малої етнічної групи, в умовах поліетнічного середовища. Метою даного дослідження є аналіз весільного обряду українців, які за свідченням науковців постійно проживають на території Башкирії з першої половини XVIIІ ст. [7, с. 12]. 

Комплексний збір, перша систематизація та наукове узагальнення української народної творчості, в тому числі і запис елементів весільного обряду та весільних пісень, в Башкортостані пов’язані з діяльністю співробітників Інституту народної творчості та мистецтв Національної академії наук УРСР. Перебуваючи у воєнні роки в евакуації в Уфі, науковці організували експедиції для вивчення культури своїх земляків. Такі науковці як М.М. Плісецкий, В.С. Ільїн, П.С. Лисенко, Е.И. Володарська, М.Я. Береговський та художник М.Д. Давлєткильдєєв виїздили в квітні 1942 р. в Чишминський район, у березні 1943 р. – в Аургазинський та Давлєканівський райони [10, с. 14] .
Нажаль, тільки деякі матеріали зібрані дослідниками були опубліковані. Основна частина записів знаходиться у архівних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, в яких знаходимо цінні відомості про весільний обряд українських переселенців: «Ве с і л л я ще зовсім недавно грали у багатьох селах. У Софіївці і Рублівці можна було спостерегати його два-три роки тому а у Софіполі перед самою Вітчизняною війною. Щоправда, весільне дійство вже скорочене, не триває цілий тиждень, як у «старосвітські» часи, але все ж не закінчується і в один день. Підчас весілля виконується ще й зараз багато обрядів і пісень. Нерідко можна зустріти молодицю, що добре знає все дійство»  [1, Арк. 190].
Не дивлячись на це, як засвідчують записи, весільний обряд науковцям Інституту вдалось записати лише частково. Так, із усього комплексу послідовних традиційних весільних обрядодій, представлено окремі епізоди, а саме:  «розплітання коси», «запрошення на весілля», «збирання поїзду молодого та його приїзд до дому молодої, вечеря», «зустріч молодого в домі молодої», «викуп молодої», «збір молодої до її нової родини». Сьогодні важко сказати, що стало причиною упущення дослідниками інформації про такі важливі етапи весілля як сватання, оглядини, дівич-вечір, приготування короваю, пов’язування молодої, тим більше, що факт їх побутування зафіксовано дослідниками у той, та в післявоєнний періоди [7, с. 213–226].
Дослідники зазначають, що у весільному обряді українців Башкортостану збереглись назви основних весільних чинів таких як: «князь» і «княгиня» (молоді), «дружко», «піддружий», «боярин» («той, що біля молодого ухажує»), «свитілка» (сестра молодого і, взагалі, сторона його), «свашка», (братова жінка), та інш. [1, с. 190]. Їх перелік та роль у весільному обряді виділяється у пісні роду молодого перед його виїздом до молодої:
До дівки, Михалко,
До дівки!
Чи маєш ти, Михалко,
Прибірки [Тобто, чи треба йому чепуритися]
Чи маєш ти кониченька
Вороного?
Чи маєш ти світилочку
Паняночку?
Чи маєш ти свашечку –0
Співачку?
Чи маєш ти старостоньку –
Говоруна –
Бо то чужая
Сторона,
Щоб нам не було сорома! [1,  Арк. 194].
 Окрім типових, характерних, для всієї території України весільних пісень учасникам експедиції 1940-х рр. вдалось зафіксувати локальний варіант пісні, яку виконують при викупі місця біля молодої в її домі:
Посуньтеся, сови,
Посуньтеся, сови,
Нехай сядут соколи,
Нехай сяде наш подолянок
З Вашою подолянкою! [1, Арк. 194].
Цікавим, на наш погляд, є вживання в пісні слів «подолянок» та «подолянка», які використані на позначення головних весільних персонажів – молодого та молодої. Самі респонденти не змогли відповісти, чому їх називають саме так, посилаючись на те, що так чули, і що в інших піснях цього не має.
Ймовірно, що варіант пісні був привезений на територію Башкирії ще у другій половині XIX ст. переселенцями із етнографічного регіону України – Поділля, які тікали від безземелля [7, с. 26].
Майже до другої половини ХХ ст. у більшості українських сіл, досліджених учасниками експедиції, збереглось використання у весільному обряді основних атрибутів, а саме: хліб, рушники, хустки, головні убори, кожух, подушка. Крім того українські переселенці зберегли і суть використання традиційної атрибутики, що в умовах поліетнічного середовища є не менш важливим.
Вагомий внесок у дослідження весільного обряду українців Башкортостану вніс В.Я. Бабенко. За результатами чисельних польових експедицій ним було опубліковано монографію «Украинцы Башкирской ССР: поведение малой этнической группы в полиэтничной среде» [7]. Окремий розділ автор присвятив весільній обрядовості українців. Цінність даного дослідження полягає у тому, що автор наводить повний опис основних весільних етапів, їх аналіз, а також, акцентує увагу на міжетнічних впливах. Так, під впливом росіян у весільній обрядовості українців з’явилось нове закінчення весілля: «В’язання рушників», згідно якого родичі молодого та молодої беруть два рушники та, зв’язавши їх вузлом, тягнули в різні сторони. Вузол затягувався так, що його практично неможливо було розв’язати  («Щоб сім’я була така ж міцна») і кидають вузол під ліжко, де спллять молоді [7, с. 223].
Архаїчний звичай у якому простежуються мотиви захисту та очищення зафіксовано у  обрядодіях зустрічі молодої в домі молодого, що пов’язані з вогнем та водою. Саме такий звичай привезений із України вдалося зафіксувати В.Я. Бабенку у селі Константино-Олександрівці, згідно якого при зустрічі невістки на подвір’ї або у воротах палили багаття, оскільки за народними віруваннями вогонь має очисну силу:  Костри це я палила, як оце женяця, то вже на воротях як їде жених, поїзд – тоді розжигають костьор, а на масляную – нє [3, Арк. 7].
Як слушно зауважує В. К. Борисенко, такі дії повинні були захистити дім від впливу «чужої» сили [13, с. 306).
]. Л. Ф. Артюх вбачає у таких обрядодіях не лише очищувальну функцію вогню, а й пов’язує їх із обрядом переходу: «Після введення молодої в нову родину молоді одержують новий статус – дорослих, одружених – і приєднуються до нової соціальної структури» [4, с. 21]. «Передусім молода мусить пройти через очищення, щоб розвіяти сліди магічної сили, що вона могла дістати від своїх з ріжною метою, починаючи від свого увільнення аж до поневолення чоловіка», – пише Ф. Вовк [9, с. 277].
Також цікавим з наукової точки зору є обряд зафіксований В.Я. Бабенком в с. Ново-Воздвиженка Хайбулінського району, згідно якого в останній день весілля у молодого забивали кілок: в дім заносили солому і запалювали їх. Всіх присутніх пригощали горілкою та гасили вогонь, що символізувало закінчення весілля [8, с. 223]. Аналогічний обряд поширений і на території України. Так, в с. Пеньківка Літинського району Вінницької області цей звичай забивання кілка символізував припинення дітородної функції батьків молодих якщо вони одружували (віддавали заміж) останнього сина (доньку), а сам дерев’яний кілок забивали не просто в землю, а в поріг хати: «Якщо батьки віддають останню дитину, то їх вбирають у вінок, забивають в поріг кілок і возять батьків до річки купатися [2, Арк. 22]. О. Курочкін пов’язує причетність кілка до магії еротики і родючості, а забивання його в землю відтворює міфологему священного шлюбу [12, с. 63]
Особливостям українського весільного обряду в Башкортостані присвячена стаття І.Є. Карпухіна «Фольклорно-этнографические взаимовлияния свадеб русских и украинцев Башкортостана (по наблюдениям и записям 1950 – 1990 гг.)»  [11]. И.Е. Карпухін зазначає, що крім спільних сюжетів весільних обрядів досліджуваних народів таких як: Сватання, ходіння до жениха за милом, баня, ранок в домі жениха з підготовкою весільного поїзда, приїзд весільного поїзда в дім батьків нареченої, викуп поїзжанами нареченої, її коси і місця для молодого за столом та ін. у цій спільності збереглось і не мало українських особливостей. Так, подруги молодої в очікуванні весільного поїзда співали українські пісні «Тече вода каламутна», «Як під вишнею, під черешнею», «Ой, мій милий вареничків хоче» [11, с. 94].
Окрім інших, науковий інтерес становить трактування І. Карпухіним використання у весільному обряді традиційної обрядової атрибутики.
Автор вважає, що те, що наречена наступає на подушку перед порогом дому молодого є впливом башкир та татар,  які  своїх наречених ставлять на подушку і дають ім. трішки меду та масла, щоб їх життя у домі чоловіка було солодким, а самі вони лагідними [11, с. 95]
Дослідженням весільного обряду українців Башкортостану займаються і фольклористи, зокрема Л.И. Брянцева [8] та Ф.Г. Ахатова [6].
Л.И. Брянцева у своєму дослідженні «О взаимосвязях русского и украинского свадебного фольклора современной Башкирии» характеризуючи російський та український весільний обрядовий фольклор акцентує увагу на спільному та відмінному, проводить паралелі.
У своїй монографії «Украинские песни в Башкортостане»  Ф.Г.Ахатова приділяючи значну увагу весільному фольклору зазначає, що на сьогоднішній день сам обряд являє собою складний синтез традиційних українських елементів, сучасних, «загальнорадянських», стандартизованих, запозичених у інших народів [6, с. 108]
Дослідження українських пісень Башкортостану стало об’єктом дослідження Ф.Г. Ахатової у її наступній монографії «Восточнославянские песни в Башкортостане» [5], основою якої стала докторська дисертація. У роботі на матеріалі фольклору росіян, українців та білорусів Башкортостану в контексті міжетнічної взаємодії автор виявляє механізм впливу поліетнічного середовища на поетику жанрів та специфіку фольклорних процесів, у тому числі і весільні пісні. Заслугою даного дослідження є те, що автор на основі аналізу весільних пісень описує основні етапи весілля, її трансформацію та скорочення, а також зникнення цілого ряду фольклорних зразків. Ф.Г. Ахатова зазначає, що при зникненні процесу творення таїнства  обряду, відсутній і присвячений йому фольклор [5, с. 87]. 
Таким чином, проаналізувавши наукову література та архівні матеріали можна зробити висновок, що вивченню весільної обрядовості українців Башкортостану присвячено ряд досліджень, хронологічний зріз яких протягується від 1940- рр.. до початку ХХІ ст. Разом з тим, на сучасному етапі дослідження актуальність вивчення весільної обрядовості не втрачається, що пов’язано з сучасними етнічними процесами.

Джерела та література

1. Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (ІМФЕ). Ф. 12. Оп. 1. Спр. 4. Плісецький М.М. Фольклор українських поселенців Башкирії. Машинопис. 280 Арк.
2. Архівні фонди Вінницького державного педагогічного університету ім.  М. М. Коцюбинського. Приватний архів В. А. Косаківського. Ф. 1. Оп. 11. Спр. 26. Губчакевич І. Українські народні звичаї і обряди. Весільні звичаї та обряди  с. Пеньківка Літинського р-ну Вінницької обл. Рукопис. 36 Арк.
3. Архівні фонди Уфимської філії Московського  державного гуманітарного університету ім.  М.О. Шолошова Приватний архів В.Я. Бабенка. Ф.1. Оп. Ф.1. Спр. 1. Бабенко І.Я. Звичаї та обряди села Константино-Олександрівка Стєрлітамакського району Машинопис. 33 Арк.
4. Артюх Л.Ф. Уявлення і заборони, пов’язані з вогнем : очищення, випробування (ініціація) / Л. Ф. Артюх // Матеріали до української етнології : (до 140-річчя Василя Кравченка) : зб. наук. праць. 2003. Вип. 3(6). С. 17 – 23.
5. Ахатова Ф.Г. Восточнославянские песни в Башкортостане: Фольклорные процессы в многоэтничном регионе. М.: Наука, 2006. 286 с.
6. Ахатова Ф.Г. Украинские песни в Башкортостане: историко-этнографическое исследование. Уфа: Гилем, 2000. 146 с.
7. Бабенко В.Я. Украинцы Башкирской ССР: поведение малой этнической группы в полиэтничной среде. Уфа, 1992. 260 с.
8. Брянцева Л.И. О взаимосвязях русского и украинского свадебного фольклора современной Башкирии  // Фольклор народов РСФСР. Уфа, 1975.  С.181–186.
 9. Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології. К.: Мистецтво, 1995. 336 с.
10. Завези од мене поклон в Україну…Фольклор українцiв Башкортостану. Уфа: Изд-во Филиала МГОПУ им. М.А. Шолохова в г. Уфе, 1999. С. 14.
11. Карпухин И.Е. Фольклорно-этнографические взаимовлияния свадеб русских и украинцев Башкортостана (по наблюдениям и записям 1950–1990 гг.) // Украина – Башкортостан: связь времен. Уфа: Изд-во МГОПУ им. М.А. Шолохова, 2001. С. 92–110.
12. Курочкін О. Релікти ієрогамії у весільному ігровому фольклорі // УІ Міжнародний конгрес україністів. Кн. 1. Етнологія. Фольклористика. Культурологія. Донецьк; К.: Вид-во Асоціації етнологів, 2005. С. 56–94 с.
13. Украинцы / отв. ред. Н. С. Полищук, А.П. Пономарев. М. : Наука, 2000. 535 с. (Серия ”Народы и культура”).

Опубликовано: Пилипак М.А. Весільна обрядовість українців Башкортостану // Традиційна культура діаспори. Матеріали міжнародної конференції «Одеські етнографічні читання». Одеса: вид-во КП ОМД, 2012. С. 324–333.

Материалы разделов

Кто онлайн

Сейчас 97 гостей и ни одного зарегистрированного пользователя на сайте

Подписка