Авторизация

Карта сайта

Последние поступления

Международные Шевченковские чтения в Астане

     27 апреля 2018 года в г. Астана на базе Евразийского национального университета имени Льва Гумилёва состоялись VII Международные Шевченковские чтения «Творчество Тараса Шевченко и народные традиции», приуроченные к 204-й годовщине со дня рождения Великого Кобзаря. В очной или заочной формах в чтениях приняли участие более 30 представителей Казахстана, Украины, России, Словакии. Среди приглашенных гостей были научные сотрудники академических учреждений, преподаватели университетов, представители государственных органов, научной и творческой интеллигенции, институтов гражданского общества, председатели и члены украинских этнокультурных объединений из регионов Республики Казахстан, журналисты.

Подробнее...
Шевченковский праздник в Золотоношке

13 апреля 2018 г. в д. Золотоношка Стерлитамакского района прошел ежегодный Республиканский праздник «Шевченковские чтения – 2018», посвященный 204-й годовщине со дня рождения Т.Г. Шевченко. Праздник был организован Республиканским национально-культурным центром украинцев Башкортостана «Кобзарь» при поддержке Дома дружбы народов РБ. Золотоношка – старинное украинское село, основанное переселенцами в конце 19 века, принимала праздник уже четвертый раз подряд. С 1999 г. здесь действует Историко-культурный центр «Село Золотоношка», где созданы условия для сохранения и развития национальной культуры. Мероприятия праздника прошли на базе Дома культуры и Золотоношской средней общеобразовательной школы. Девизом праздника стали знаменитые слова Шевченко: «Учитеся, брати мої, думайте, читайте…»

Подробнее...

Календарь публикаций

Август 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
30 31 1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30 31 1 2

Одним із актуальних питань сучасної етнології є дослідження традиційної матеріальної та духовної культур українців Башкортостану, як малої етнічної групи, в умовах поліетнічного середовища. Метою даного дослідження є аналіз весільного обряду українців, які за свідченням науковців постійно проживають на території Башкирії з першої половини XVIIІ ст. [7, с. 12]. 

Комплексний збір, перша систематизація та наукове узагальнення української народної творчості, в тому числі і запис елементів весільного обряду та весільних пісень, в Башкортостані пов’язані з діяльністю співробітників Інституту народної творчості та мистецтв Національної академії наук УРСР. Перебуваючи у воєнні роки в евакуації в Уфі, науковці організували експедиції для вивчення культури своїх земляків. Такі науковці як М.М. Плісецкий, В.С. Ільїн, П.С. Лисенко, Е.И. Володарська, М.Я. Береговський та художник М.Д. Давлєткильдєєв виїздили в квітні 1942 р. в Чишминський район, у березні 1943 р. – в Аургазинський та Давлєканівський райони [10, с. 14] .
Нажаль, тільки деякі матеріали зібрані дослідниками були опубліковані. Основна частина записів знаходиться у архівних фондах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, в яких знаходимо цінні відомості про весільний обряд українських переселенців: «Ве с і л л я ще зовсім недавно грали у багатьох селах. У Софіївці і Рублівці можна було спостерегати його два-три роки тому а у Софіполі перед самою Вітчизняною війною. Щоправда, весільне дійство вже скорочене, не триває цілий тиждень, як у «старосвітські» часи, але все ж не закінчується і в один день. Підчас весілля виконується ще й зараз багато обрядів і пісень. Нерідко можна зустріти молодицю, що добре знає все дійство»  [1, Арк. 190].
Не дивлячись на це, як засвідчують записи, весільний обряд науковцям Інституту вдалось записати лише частково. Так, із усього комплексу послідовних традиційних весільних обрядодій, представлено окремі епізоди, а саме:  «розплітання коси», «запрошення на весілля», «збирання поїзду молодого та його приїзд до дому молодої, вечеря», «зустріч молодого в домі молодої», «викуп молодої», «збір молодої до її нової родини». Сьогодні важко сказати, що стало причиною упущення дослідниками інформації про такі важливі етапи весілля як сватання, оглядини, дівич-вечір, приготування короваю, пов’язування молодої, тим більше, що факт їх побутування зафіксовано дослідниками у той, та в післявоєнний періоди [7, с. 213–226].
Дослідники зазначають, що у весільному обряді українців Башкортостану збереглись назви основних весільних чинів таких як: «князь» і «княгиня» (молоді), «дружко», «піддружий», «боярин» («той, що біля молодого ухажує»), «свитілка» (сестра молодого і, взагалі, сторона його), «свашка», (братова жінка), та інш. [1, с. 190]. Їх перелік та роль у весільному обряді виділяється у пісні роду молодого перед його виїздом до молодої:
До дівки, Михалко,
До дівки!
Чи маєш ти, Михалко,
Прибірки [Тобто, чи треба йому чепуритися]
Чи маєш ти кониченька
Вороного?
Чи маєш ти світилочку
Паняночку?
Чи маєш ти свашечку –0
Співачку?
Чи маєш ти старостоньку –
Говоруна –
Бо то чужая
Сторона,
Щоб нам не було сорома! [1,  Арк. 194].
 Окрім типових, характерних, для всієї території України весільних пісень учасникам експедиції 1940-х рр. вдалось зафіксувати локальний варіант пісні, яку виконують при викупі місця біля молодої в її домі:
Посуньтеся, сови,
Посуньтеся, сови,
Нехай сядут соколи,
Нехай сяде наш подолянок
З Вашою подолянкою! [1, Арк. 194].
Цікавим, на наш погляд, є вживання в пісні слів «подолянок» та «подолянка», які використані на позначення головних весільних персонажів – молодого та молодої. Самі респонденти не змогли відповісти, чому їх називають саме так, посилаючись на те, що так чули, і що в інших піснях цього не має.
Ймовірно, що варіант пісні був привезений на територію Башкирії ще у другій половині XIX ст. переселенцями із етнографічного регіону України – Поділля, які тікали від безземелля [7, с. 26].
Майже до другої половини ХХ ст. у більшості українських сіл, досліджених учасниками експедиції, збереглось використання у весільному обряді основних атрибутів, а саме: хліб, рушники, хустки, головні убори, кожух, подушка. Крім того українські переселенці зберегли і суть використання традиційної атрибутики, що в умовах поліетнічного середовища є не менш важливим.
Вагомий внесок у дослідження весільного обряду українців Башкортостану вніс В.Я. Бабенко. За результатами чисельних польових експедицій ним було опубліковано монографію «Украинцы Башкирской ССР: поведение малой этнической группы в полиэтничной среде» [7]. Окремий розділ автор присвятив весільній обрядовості українців. Цінність даного дослідження полягає у тому, що автор наводить повний опис основних весільних етапів, їх аналіз, а також, акцентує увагу на міжетнічних впливах. Так, під впливом росіян у весільній обрядовості українців з’явилось нове закінчення весілля: «В’язання рушників», згідно якого родичі молодого та молодої беруть два рушники та, зв’язавши їх вузлом, тягнули в різні сторони. Вузол затягувався так, що його практично неможливо було розв’язати  («Щоб сім’я була така ж міцна») і кидають вузол під ліжко, де спллять молоді [7, с. 223].
Архаїчний звичай у якому простежуються мотиви захисту та очищення зафіксовано у  обрядодіях зустрічі молодої в домі молодого, що пов’язані з вогнем та водою. Саме такий звичай привезений із України вдалося зафіксувати В.Я. Бабенку у селі Константино-Олександрівці, згідно якого при зустрічі невістки на подвір’ї або у воротах палили багаття, оскільки за народними віруваннями вогонь має очисну силу:  Костри це я палила, як оце женяця, то вже на воротях як їде жених, поїзд – тоді розжигають костьор, а на масляную – нє [3, Арк. 7].
Як слушно зауважує В. К. Борисенко, такі дії повинні були захистити дім від впливу «чужої» сили [13, с. 306).
]. Л. Ф. Артюх вбачає у таких обрядодіях не лише очищувальну функцію вогню, а й пов’язує їх із обрядом переходу: «Після введення молодої в нову родину молоді одержують новий статус – дорослих, одружених – і приєднуються до нової соціальної структури» [4, с. 21]. «Передусім молода мусить пройти через очищення, щоб розвіяти сліди магічної сили, що вона могла дістати від своїх з ріжною метою, починаючи від свого увільнення аж до поневолення чоловіка», – пише Ф. Вовк [9, с. 277].
Також цікавим з наукової точки зору є обряд зафіксований В.Я. Бабенком в с. Ново-Воздвиженка Хайбулінського району, згідно якого в останній день весілля у молодого забивали кілок: в дім заносили солому і запалювали їх. Всіх присутніх пригощали горілкою та гасили вогонь, що символізувало закінчення весілля [8, с. 223]. Аналогічний обряд поширений і на території України. Так, в с. Пеньківка Літинського району Вінницької області цей звичай забивання кілка символізував припинення дітородної функції батьків молодих якщо вони одружували (віддавали заміж) останнього сина (доньку), а сам дерев’яний кілок забивали не просто в землю, а в поріг хати: «Якщо батьки віддають останню дитину, то їх вбирають у вінок, забивають в поріг кілок і возять батьків до річки купатися [2, Арк. 22]. О. Курочкін пов’язує причетність кілка до магії еротики і родючості, а забивання його в землю відтворює міфологему священного шлюбу [12, с. 63]
Особливостям українського весільного обряду в Башкортостані присвячена стаття І.Є. Карпухіна «Фольклорно-этнографические взаимовлияния свадеб русских и украинцев Башкортостана (по наблюдениям и записям 1950 – 1990 гг.)»  [11]. И.Е. Карпухін зазначає, що крім спільних сюжетів весільних обрядів досліджуваних народів таких як: Сватання, ходіння до жениха за милом, баня, ранок в домі жениха з підготовкою весільного поїзда, приїзд весільного поїзда в дім батьків нареченої, викуп поїзжанами нареченої, її коси і місця для молодого за столом та ін. у цій спільності збереглось і не мало українських особливостей. Так, подруги молодої в очікуванні весільного поїзда співали українські пісні «Тече вода каламутна», «Як під вишнею, під черешнею», «Ой, мій милий вареничків хоче» [11, с. 94].
Окрім інших, науковий інтерес становить трактування І. Карпухіним використання у весільному обряді традиційної обрядової атрибутики.
Автор вважає, що те, що наречена наступає на подушку перед порогом дому молодого є впливом башкир та татар,  які  своїх наречених ставлять на подушку і дають ім. трішки меду та масла, щоб їх життя у домі чоловіка було солодким, а самі вони лагідними [11, с. 95]
Дослідженням весільного обряду українців Башкортостану займаються і фольклористи, зокрема Л.И. Брянцева [8] та Ф.Г. Ахатова [6].
Л.И. Брянцева у своєму дослідженні «О взаимосвязях русского и украинского свадебного фольклора современной Башкирии» характеризуючи російський та український весільний обрядовий фольклор акцентує увагу на спільному та відмінному, проводить паралелі.
У своїй монографії «Украинские песни в Башкортостане»  Ф.Г.Ахатова приділяючи значну увагу весільному фольклору зазначає, що на сьогоднішній день сам обряд являє собою складний синтез традиційних українських елементів, сучасних, «загальнорадянських», стандартизованих, запозичених у інших народів [6, с. 108]
Дослідження українських пісень Башкортостану стало об’єктом дослідження Ф.Г. Ахатової у її наступній монографії «Восточнославянские песни в Башкортостане» [5], основою якої стала докторська дисертація. У роботі на матеріалі фольклору росіян, українців та білорусів Башкортостану в контексті міжетнічної взаємодії автор виявляє механізм впливу поліетнічного середовища на поетику жанрів та специфіку фольклорних процесів, у тому числі і весільні пісні. Заслугою даного дослідження є те, що автор на основі аналізу весільних пісень описує основні етапи весілля, її трансформацію та скорочення, а також зникнення цілого ряду фольклорних зразків. Ф.Г. Ахатова зазначає, що при зникненні процесу творення таїнства  обряду, відсутній і присвячений йому фольклор [5, с. 87]. 
Таким чином, проаналізувавши наукову література та архівні матеріали можна зробити висновок, що вивченню весільної обрядовості українців Башкортостану присвячено ряд досліджень, хронологічний зріз яких протягується від 1940- рр.. до початку ХХІ ст. Разом з тим, на сучасному етапі дослідження актуальність вивчення весільної обрядовості не втрачається, що пов’язано з сучасними етнічними процесами.

Джерела та література

1. Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (ІМФЕ). Ф. 12. Оп. 1. Спр. 4. Плісецький М.М. Фольклор українських поселенців Башкирії. Машинопис. 280 Арк.
2. Архівні фонди Вінницького державного педагогічного університету ім.  М. М. Коцюбинського. Приватний архів В. А. Косаківського. Ф. 1. Оп. 11. Спр. 26. Губчакевич І. Українські народні звичаї і обряди. Весільні звичаї та обряди  с. Пеньківка Літинського р-ну Вінницької обл. Рукопис. 36 Арк.
3. Архівні фонди Уфимської філії Московського  державного гуманітарного університету ім.  М.О. Шолошова Приватний архів В.Я. Бабенка. Ф.1. Оп. Ф.1. Спр. 1. Бабенко І.Я. Звичаї та обряди села Константино-Олександрівка Стєрлітамакського району Машинопис. 33 Арк.
4. Артюх Л.Ф. Уявлення і заборони, пов’язані з вогнем : очищення, випробування (ініціація) / Л. Ф. Артюх // Матеріали до української етнології : (до 140-річчя Василя Кравченка) : зб. наук. праць. 2003. Вип. 3(6). С. 17 – 23.
5. Ахатова Ф.Г. Восточнославянские песни в Башкортостане: Фольклорные процессы в многоэтничном регионе. М.: Наука, 2006. 286 с.
6. Ахатова Ф.Г. Украинские песни в Башкортостане: историко-этнографическое исследование. Уфа: Гилем, 2000. 146 с.
7. Бабенко В.Я. Украинцы Башкирской ССР: поведение малой этнической группы в полиэтничной среде. Уфа, 1992. 260 с.
8. Брянцева Л.И. О взаимосвязях русского и украинского свадебного фольклора современной Башкирии  // Фольклор народов РСФСР. Уфа, 1975.  С.181–186.
 9. Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології. К.: Мистецтво, 1995. 336 с.
10. Завези од мене поклон в Україну…Фольклор українцiв Башкортостану. Уфа: Изд-во Филиала МГОПУ им. М.А. Шолохова в г. Уфе, 1999. С. 14.
11. Карпухин И.Е. Фольклорно-этнографические взаимовлияния свадеб русских и украинцев Башкортостана (по наблюдениям и записям 1950–1990 гг.) // Украина – Башкортостан: связь времен. Уфа: Изд-во МГОПУ им. М.А. Шолохова, 2001. С. 92–110.
12. Курочкін О. Релікти ієрогамії у весільному ігровому фольклорі // УІ Міжнародний конгрес україністів. Кн. 1. Етнологія. Фольклористика. Культурологія. Донецьк; К.: Вид-во Асоціації етнологів, 2005. С. 56–94 с.
13. Украинцы / отв. ред. Н. С. Полищук, А.П. Пономарев. М. : Наука, 2000. 535 с. (Серия ”Народы и культура”).

Опубликовано: Пилипак М.А. Весільна обрядовість українців Башкортостану // Традиційна культура діаспори. Матеріали міжнародної конференції «Одеські етнографічні читання». Одеса: вид-во КП ОМД, 2012. С. 324–333.

Материалы разделов

Кто онлайн

Сейчас 109 гостей и ни одного зарегистрированного пользователя на сайте

Подписка